Життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863р. у містечку Гура-Ґумора (сучасне назва Гура-Гуморулуй) на півдні Буковини (територія сучасної Румунії) біля батьківщини дрібного службовця. 

Батько письменниці, Юліан Кобилянський, народився в Галичині і належав до шляхетного роду, який мав герб і був схожий на Наддніпрянщину.   Мати Ольги, Марія Вернер, була схожа на німецьку батьківщину, яка дала німецькій літературі поета-романтика Захарія Вернера. Будучи німкенею, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала дітей у пошані й любові до свого українського коріння. У багатодітній батьківщині, де було семеро дітей, Ольга стала четвертою дитиною. 

У 1868 р. Батьківщина Кобилянських переїхала до Кімпулунгу, де серед розкішної природи минули дитинство та юність Ольги. У Кімпулунзі дівчина відвідувала початкову народну школу, де навчання здійснювалося виключно німецькою мовою — офіційною мовою тогочасної Буковини.  І хоча доводилося жити у німецько-румунському оточенні, батько підбав, щоб донька приватно вивчала й українську мову;    ще одна мова – польська – постійно звучала вдома.

У школі на О. Кобилянську значний вплив мала її вчителька — пані Міллер, яка прищепила дівчинці любов до книг, а в бесідах про літературу стала для неї старшою подругою.  З народної школи Ольга перейшла до так званої «нормальної» школи, в якій навчалася лише до п'ятого курсу, оскільки для оплати подальшого навчання доньки у батька не вистачало грошей — ґрунтовну освіту важливо було дати синам.   Але з таким станом справ Ольга не могла змиритися і продовжила навчання самостійно,   ставши нарешті однією з найосвіченіших жінок свого часу. Крім літератури, вона захоплювалася музикою. 

У віці 13-14 років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою.  У 1880р. написане перше німецькомовне оповідання Ольги Кобилянської «Гортенза, або Нарис з життя однієї дівчини», у 1883 р.   - «Доля чи воля?». Потім були створені алегоричні замальовки "Мабуть" (1885), "Голубка і дуб" (1886), оповідання "Вона вийшла заміж" (1886-1887). 

Умовно названий «кимпулунзьким», період ранньої творчості Ольги Кобилянської знаменний та переломом у її світогляді, що спричинило знайомство письменниці-початківця із Софією Окуневською, донькою повітового лікаря.   Саме вона, а згодом і її своячка Наталя Кобринська, прочитавши перші твори Ольги, впевнено радили їй писати по-українськи.   Як згадує сама письменниця, Софія   Окуневська першою заговорила до неї українською мовою, вона ж навчала її фонетики і разом із Наталею Кобринською діставала для неї кращі твори з української літератури, які мали допомогти майбутній письменниці виробити гарний стиль.   О. Кобилянська старанно опановувала закони рідної мови, хоча це давалося нелегко. Будучи вже відомою письменницею, вона часто просила українських митців виправляти мову її творів. 

Наталія Кобринська

Софія Окуневська-Морачевська

У 1888 р.   О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка у 1896р. була опублікована на українській мові під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю О. Кобилянської знайомиться Леся Українка. 

Згодом батьківщина письменниці оселилася біля села Димці Серетського повіту. Через хворобливість матері та через молодших братів Ольги, які закінчували навчання, батьківщина у 1891 р.   переїжджає до Чернівців, де Ольга   Кобилянська буде жити до самої смерті.   Для письменниці розпочався новий період життя.   З приїздом до Чернівців — «серця Буковинської України» — для неї відкрився новий світ, широкий і багатий на творчу працю.   Тут Кобилянська буде входити до кола прогресивної інтелігенції, глибше знайомитись із українською літературною життям. 

У 1892 р.   вона пише працю «Рівноправність жінок», того ж року виступає в журналі «Народ» із нарисом «Жіноча вистава в Чикаго». Наступного року письменниця бере участь у виданні альманаху «Наша доля», вміщуючи в ньому оглядову статтю про жіночий рух у країнах Європи.

У1894 р. О. Кобилянська друкує у журналі «Зоря» повість «Людина» (посвячена Наталі Кобринській — відомій у Галичині письменниці та громадській діячці). 

Протягом наступних років вона активно пише повісті та оповідання: "Він і вона" (1895), "Що я любив" (1896), "Ніоба", "Некультурна", "Природа", (1898), "Земля" (1902) , "У неділю рано зілля копала   " (1909), "Через кладку", "За ситуаціями", "Апостол черні" та багато ін.   творів. 

У 1903р.   О. Кобилянська зібралася раптом поїхати до Києва – на ювілей Миколи Лисенка. Та тяжко захворіла мати, і вона змушена була залишитися вдома. Тяжка праця по господарству, а також застуда викликали хворобу у самої О. Кобилянської: наприкінці 1903р.   її розбивши частковий параліч. І хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903 р.   вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало. 

Протягом 1915-1923 pp.  О. Кобилянська пише ряд оповідань, новел, нарисів, у яких розкриває трагічну безвихідь, страждання, розпуку і біль, викликані драматизмом ситуації, породженої Першою світовою війною: «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі», «Юда»  1917 ), "Снітись" (1922), "Зійшов з розуму" (1923), що увійшли до збірки "Але Господь мовчить..." (1927). 

У1926-1929 pp.  у Харкові вийшло дев'ятитомне зібрання творів письменниці. 

У 1941р. румунська війна жандармерія встановила нагляд за Ольгою Кобилянською, готуючи судову розправу над нею. 

О. Кобилянська померла 21 березня 1942р.  Окупаційна влада запретила публікувати некролог по-русски та виголошувати промови над могилою письменниці. 

У Чернівцях біля будинку, де мешкала О. Кобилянська, біля 1944 р.    було відкрито меморіальний музей.  До 100-річного ювілею письменниці її ім'я було надано Чернівецькому театрові, вулицям біля міст Буковини. 

У 1973р.   відкрито музей письменниці біля села Дімка, де вона влітку відпочивала.